Історія Козельщинського краю

На території нинішньої Козельщинської громади виявлені поховання ряду культур середнього та пізнього бронзового віку – бабинської, всіх етапів зрубної, богуславсько-білозерської.

Відомі 25 майданів, які є яскравими пам’ятками археології й розвитку промислового виробництва козацької епохи. Один із таких майданів розташований за 0,5 км на північний схід від с. Лозки  та за 3,3 км на південний схід від селища Козельщина. Цей майдан відомий під назвою «Громова могила» та є рештками значної поховальної пам’ятки доби раннього залізного віку і місцем селітряного виробництва козацької епохи, ландшафтною домінантою та найвищою точкою Козельщинської громади.

Козельщина заснована на початку 18 століття. У 1718 року полтавський полковник І.Черняк видав універсал на наказне сотництво в Кобеляцькій сотні Полтавського полку П. С. Козельському, який і заснував поселення.

До другої половини 19 століття Козельщина була маленьким сільцем Кобеляцького повіту Полтавської губернії, про яке мало хто знав. Певний вплив на розвиток села мало завершення у 1870 році будівництва залізничної колії. Проте етап активного розвитку починається з 1881 року, коли відбулося зцілення хворої доньки графа В. Капніста. Походження ікони Козельщинської Богоматері, що допомогла зцілитися Марії Капніст, невідоме. Судячи з характеру живопису, її, очевидно, писав художник італійської школи.

У 1882 році був збудований і освячений дерев’яний п’ятиглавий храм Різдва Богородиці. У 1885 році була заснована при церкві жіноча релігійна православна громада, а 1891 року громаду перетворено у монастир. Розпочалося будівництво споруд монастиря. Для потреб будівництва в монастирі з 1891 року працював цегельний завод.

Будівництво монастиря та паломництво в храм до ікони призвело до активізації життя у селі. З 1891 року у Козельщині започатковуються 3 ярмарки на рік: Велико-Антонієвська (14-17 січня), Пантелеймонівська (24-27 липня), Іоано-Богословська (20-23 вересня).

Слід відмітити велику кількість фруктових садів у регіоні, які з давніх часів були на садибах селян, козаків та маєтках дворян. Основний склад фруктових садів - яблуні, груші, сливи, ренглоти, вишні, черешні, персики, абрикоси, шовковиці, волоські горіхи, дикі каштани, терен, чорнослив, глід, кизил, шипшина, малина, смородина та аґрус.

У радянські часи в боротьбі з релігією монастир був закритий, собор Різдва Богородиці використовувався як склад, в теплій церкві та у двоповерховому будинку відкрита школа. Лише у 1990 році вони були повернені релігійній громаді. 24 лютого 1993 року повернулася чудотворна ікона Божої Матері, яку з 1929 року, з часу закриття монастиря, переховували у храмах Полтавщини, а згодом – у приватній київській квартирі.

22 споруди монастиря, його економії та маєток Капністів зруйновані.

Восени 1939 року в Козельщині було створено тимчасовий табір для польських військовополонених, що розміщувався за 500 м від залізничної станції і діяв до початку 1940 року. Ув'язнених направляли до спеціальних таборів для польських військовополонених у Старобільську та Осташкові - головним чином офіцерів, більшість з яких невдовзі була розстріляна. Всього за час існування табору через нього пройшло близько 6 тисяч осіб. 30 вересня 2013 року в пам’ять про військовополонених була відкрита меморіальна дошка.

У радянські часи населений пункт розвивався як районний центр. Сформувалися нові промислові зони селища: вище по рельєфу біля монастиря, на північній околиці та на півдні Козельщини. Працювали завод будівельних матеріалів, керамзитовий, комбікормовий заводи, райавтодор, будівельна організація, сільгоспхімія.

Серед історичних перетворень населеного пункту слід назвати ставок, який у 1970 році відтворили в нижній частині населеного пункту вздовж залізниці на місці колишнього маєтку.

У середині 18 століття землі, де нині знаходиться село Лутовинівка, були даровані царицею Катериною ІІ надвірному раднику Федору Лутовинову за особливі заслуги перед державою. Село розвивалося, в основному, завдяки будівництву Харківсько-Миколаївської залізниці, яка пролягла через землі поміщика Гана поруч з землями Лутовинова.

У радянські часи в селі працювали маслосирзавод, заготконтора, райагропостач, комбінат хлібопродуктів.

Село Бреусівка виникло на базі Зінківських хуторів, відомих з 18 століття, серед яких був і козацький хутір з такою ж назвою. В селі народився і живе Сердюк Григорій Дмитрович — український педагог, історик-краєзнавець, член Національної спілки журналістів України, член Національної спілки краєзнавців України.

Історії сіл Припсільського краю тісно пов’язані із козацьким минулим.

Нагірна, Приліпка, Поділ, Замостя і Загребля були частинами одного з найстародавніших поселень Полтавщини – Говтви. Про неї згадується в літописі за 1097 рік. Наприкінці 9 століття місто Голтов було визначним укріпленням Київської Русі на річці Псел.

Поблизу Приліпки, в урочищі Шар-гора, розташована пам'ятка археології — група курганів (23 насипи, у складі трьох мікрогруп, в тому числі 2 майдани), які в офіційних документах відносять до 2 тис. до н. - е. (Бронзової доби).

До початку 20 століття на Шар-горі зберігалися залишки валів — сліди середньовічних укріплень, а також печер, які вважають спорудами первісної людини, та підземні ходи, які були складовою частиною говтвянських укріплень.

На думку деяких дослідників, два великі кургани на вершинах Шар-гори та сусідньої безіменної були спостережними пунктами, за твердженнями інших, груповими похованнями загиблих у Повстанні Острянина (саме тут був табір повстанців і відбулася Говтвянська битва).

30 вересня 1995 року на честь 900-річчя поселення-фортеці Говтва, яка була форпостом Київської Русі на південно-східних рубежах, на Шар-горі вперше провели обласний фестиваль «Козацької слави цілюще джерело», на якому було відкрито пам'ятний знак козакам від нащадків. Це свято проводилося до 2019 року.

Мануйлівка виникла наприкінці 17 – на початку 18 століття.

За усними переказами село нібито заснували у 1729 році козаки-вихідці із Запорізької Січі, які пливли вгору по Дніпру, шукаючи вільних земель, щоб оселитися там.

У селі в різні періоди жили видатні люди. З 1939 року тут діяв Мануйлівський літературно-меморіальний музей О.М. Горького, який у 2022 році перейменовано на Мануйлівський літературно-краєзнавчий музей. Наразі проводиться наповнення експозиції, присвячених діяльності Михайла Остроградського, Григора Тютюнника, Феодосія Рогового, Олеся Гончара, Олеся Волі, Остапа Вишні, Павла Тичини та інших, відповідно до нової концепції музею.

Перші відомості про село Хорішки знаходимо в документах 1600 року. Це було спадкове володіння польського шляхтича Ліщинського.

Поблизу Хорішок, у селі Пашенівка, народився видатний російський і український математик Михайло Васильович Остроградський (1801 – 1862), член Петербурзької, Паризької, Римської й Туринської академій наук. Вважається одним з провідних математиків середини 19 ст. У 2001 році ЮНЕСКО внесла Михайла Остроградського до списку видатних математиків світу. Похований у рідному селі.

Також у Пашенівці, у старовинній козацькій родині, що походила від гетьмана Данила Апостола, народився військовий діяч, контр-адмірал Михайло Михайлович Остроградський (1870 – 1923), командувач Чорноморським флотом (1918), борець за незалежність України у 20 столітті.

У 2018 році виконавчим комітетом Козельщинської селищної ради за підтримки ТОВ «Агрофірма «Добробут» відновлено історичне місце – прадавню криницю у місці перепочинку на одному з чумацьких шляхів (Бакаїв шлях) між селами Хорішки і Костівка.

Пам’ятки архітектури місцевого значення

Об’єкти історії місцевого значення